Про банош завжди пишуть дуже романтично та цікаво. Банош, або, як кажуть, бануш – невід'ємна частина гуцульського побуту. У Карпатах, де від корів, що паслися на екологічно чистих пасовищах, беруть молоко для вершків та сметани, які тримають у коморі три дні.

 

Традиційний – банош готується лише на відкритому вогні. Від баноша має пахнути багаттям, димом. Гуцули у дворі мають спеціальне місце, облаштоване для цього – саме там господар, або ґадза, варить банош.

 

Сметана та вершки – база баноша. Вершки або сметана доводяться до кипіння в чавунному казані, потім повільно додається кукурудзяна крупа, і помішується виключно дерев'яною ложкою і лише в один бік протягом усього часу приготування.

 

Консистенція баношу схожа на рідке пюре. Традиційні додатки до баноша – підсмажене копчене сало, білі карпатські гриби та, звичайно, терта бринза. Виходить смачно і дуже поживно – банош залишає ситим на кілька годин, саме тому він – одна з найпопулярніших страв закарпатських пастухів, які цілими днями працюють на полонинах!