Наш Славутич

Серед сіверянських лісів, в межиріччі Десни і Дніпра - Славути, за 200 кілометрів північніше Києва, майже на кордоні з Білоруссю, розташувалося молоде, але вже історичне місто Славутич. Географічно - Чернігівщина, адміністративно - Київщина, родинно - терени колишнього СРСР: Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Литва, Росія, Україна.

​​Наймолодше в Україні місто з самого початку свого заснування стало центром соціального оптимізму. Його поява мала засвідчити світові здатність радянського суспільного ладу не лише приборкати розбурханий мирний атом, а й, скориставшись гірким досвідом Чорнобильської катастрофи, унеможливити її повторення як в нашій країні, так і за рубежем.

​Рішення про спорудження м.Славутича, як нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їх сімей після аварії на ЧАЕС, було прийнято 2 жовтня 1986 року директивними органами колишнього Союзу. І вже у вересні-листопаді того ж року здійснено проектування, а в грудні розпочато будівництво міста силами восьми радянських республік. 26 березня 1988 року видано перший ордер на заселення квартир.

Здійснення цього проекту передбачалося в дві черги: перш за все, будівництво міста для проживання в ньому 22,8 тис. жителів, і по-друге, подальший розвиток міста до 30 тис. жителів.

​При спорудженні міста використані найбільш досконалі проекти житлових і громадських споруд республік, що придало забудові кожного містобудівельного комплексу (кварталу) національного колориту. Будували не просто місто, а місто-мрію, місто-зразок, місто майбутнього, повністю пристосоване до задоволення потреб його мешканців.

​На сьогодні місто має 12 кварталів: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Добринінський, Єреванський, Київський, Ленінградський, Московський, Ризький, Таллінський, Тбіліський, Чернігівський. Територія забудови міста займає 7,5 квадратних кілометрів, з них 2,5 - селітебна зона, решта - функціональні зони.

Архітектурно-композиційне вирішення м.Славутича базується на наступних принципах: цілісні містобудівельні комплекси (квартали), включають об'єкти соцкультпобуту, інженерну інфраструктуру і зовнішній благоустрій; максимальне збереження існуючих лісонасаджень, подальше озеленення міста і благоустрій прилеглої зеленої зони; розділено пішохідний і автомобільний рух на основі домінування руху пішоходів і виділення пішохідних зон; створено розвинуту мережу для велосипедного руху, локалізовано автомобільний рух по периметру житлових масивів, розміщено місце зберігання транспортних засобів на периферії селітебної зони міста.

Особливості планувальної структури і компактності м. Славутича зумовило використання двоступеневої системи обслуговування населення:

І ступінь - заклади повсякденного обслуговування, які розміщуються в кожному кварталі з максимальним радіусом досяжності 300-500 метрів, що забезпечують потреби населення в повсякденних первинних послугах;

ІІ ступінь - об'єкти загальноміського значення (періодичного і епізодичного використання) зконцентровані по зональному принципу: адміністративно- побутова зона, привокзальна зона, лікарняний комплекс, та інші.

​Дотримання цих принципів дало можливість створити компактне, орієнтоване на стабільне функціонування місто з режимом підвищеного комфорту.

​Однак не так сталося, як гадалося. Розвал Союзу залишив молоду державу віч-на-віч з її проблемами, а збудоване зусиллями усіх республік інтернаціональне місто енергетиків перед перспективою суцільного безробіття і економічного занепаду після закриття Чорнобильської атомної електростанції.

Сьогодні впевнено можна сказати, і це очевидно, - цього не сталося. Не сталося, бо в Славутичі живуть люди, яким не вперше довелося приймати виклик долі і які мають таку міську владу на яку, по праву, заслуговують.

​Міська влада розпочала займатися питанням розвитку Славутича і проблемою диверсифікації економіки міста ще на початку 90-х років.

Починаючи з 1988 року, до вирішення питань життєдіяльності м.Славутича залучалась громадська думка жителів міста, наукові установи. З цього часу створювалась модель місцевої демократії. Не лише до реалізації стратегії розвитку міста, а й до її розробки, через різноманітні форми спілкування: громадські збори, муніципальні слухання, засідання "Громадської ради з розвитку міста", прямі телеефіри з представниками міської влади, керівниками підприємств, установ та організацій, ділові ігри, залучається найширше коло соціально-активної частини населення Славутича.

​За ці роки в Славутичі створена найсучасніша соціальна інфраструктура. Цілком заслужено, що крім багатьох нагород місто отримало сертифікат № 1 міста-лабораторії в рамках Муніципальної майстерні.

​Сьогодні є всі умови для того щоб Славутич впевнено дивився у майбутнє. Завершується корегування генерального плану забудови міста до 30 тис. жителів з урахуванням головного - економічного розвитку, диверсифікації економіки міста в умовах знятої з експлуатації Чорнобильської АЕС.

​У людей, яким довелось відвідати Славутич, складається враження: місто будувалось спеціально для дітей, а все інше - лише додаток до щасливого дитинства.

 

Фомічев Юрій Кирилович - Славутицький міський голова. народився 16 квітня 1976 року у селі Садове Арбузинського району Миколаївської області.  Українець.

Освіта: Вознесенська середня школу №4 (Миколаївська область) із золотою медаллю. Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу  факультет «Фінанси та кредит» з відзнакою. Програма навчання для України «Маршал План» США. Будівельний менеджмент."Ньюпортська бізнес-академія" ("Newport Business Academy"). Нідерланди. Фінансовий менеджмент. Національна академія державного управління при Президентові України.   Магістр державного управління.   

Трудова діяльність: Спеціаліст 1 категорії – головний спеціаліст відділу доходів Славутицького відділення державного казначейства. Провідний інженер АТЗТ «Атма-торг». Генеральний директор приватного підприємства «Будівельна компанія «Славутич». В.о. міського голови, секретар ради. Міський голова.

Громадська діяльність:

Депутат міської ради з 2006 року. Голова комісії з питань «Муніципальної реформи, реформування житлово-комунального господарства, комунальної власності та тарифної політики». 

Міська громадська організація «Союз виробників і роботодавців у сфері комунальних послуг». Член наглядової ради та співзасновник. 

Участь в підготовці програми реформування житлово-комунального господарства України. 

Участь в проектах Фонду місцевого самоврядування. 

Член орендної комісії міста, архітектурно-художньої ради міста до березня 2015 року.

Досягнення: Почесна грамота Державного Комітету України «З питань житлово-комунального господарства»; Почесна грамота Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва; Почесна грамота Міністерства житлово-комунального господарства України; Переможець конкурсу молодих підприємців Київської області; Переможець міського конкурсу «Кращий квартал міста»; Переможець міського конкурсу «Людина року» в номінації «Сервіс року», «Колектив  року»; Переможець міського конкурсу «Лідер якості» в житлово-комунальній сфері; Подяки Київської обласної ради; Диплом міжнародного Академічного Рейтингу «Золота Фортуна» та відзнака «Трудова Слава»; Диплом «Кращий представник середнього бізнесу»; Почесна грамота Комітету Верховної Ради України з питань промисловості і регуляторної політики та підприємництва.                                   

 Символика міста 

З метою розвитку традицій і створення символіки м.Славутича та у відповідності з ст.22 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Рішенням міської ради затверджений опис герба та прапору м.Славутич.

Герб за традиційною схемою ілюструє адміністративно-територіальну приналежність: у верхній частині щита - старий Київський герб. Згідно геральдичної традиції блакитна фініфть символізує чистоту і бездоганність, чорна - мудрість, обережність і постійність - це риси, які необхідні місту атомної енергетики. 
Інше тлумачення цих кольорів: чорний - спогади про Чорнобильську трагедію, що стала причиною виникнення міста, блакитний - надія на світле майбутнє. Золота зірка - спроба знайти символ атомної енергетики замість "моделі атома". Вісім її променів - вісім республік, які прийняли участь у будівництві міста, її колір означає могутність, силу.

Прапор міста Славутича має форму прямокутника розміром 160 см по горизонталі та 100 см по вертикалі. На полі прапора у лівому верхньому куті на відстані 15 см зверху та 15 см зліва знаходиться зображення герба міста шириною 29 см, висотою 36 см, який обрамлений лінією золотистого кольору шириною в 1 см.

Поле прапора поділено на дві частини, верхня (головна частина) висотою 70 см, на якій розміщено герб міста, має малиновий колір, нижня частина висотою 30 см має жовто-золотистий колір. Враховуючи практичність, історичність і звичай: малиновий колір - свобода, слава, символ козацької перемоги; жовто-золотистий колір - сонце, багатство, сила і вдача.. Прапор міста виготовляється із шовкової тканини.


Гімн міста Славутича "Білий Ангел Славутича"

 муз. Є.Досенко, вірші О.Вратарьова

Доля нас тут разом звела.
Воля неба на те була.
Опустила свої два крила.
Місто Білого Ангела.
Тут судилося звести нам,
Місто дружби і святої краси наче храм.

Білий Ангел Славутича -
Символ світлого дня.
Білий Ангел Славутича - ти надія моя.
 Будуть весни квітучими.
Біль забуде земля.
Білий Ангел Славутича - ти надія моя.

Ллється з неба блакитний цвіт,
Нам надію віщує він.
Подивись на криштальний
І зоряний світ.
Назавжди у Дніпра-весна,
Як Любов і зоря ясна.
Білий Ангел розкрив
Назавжди два крила,
Білий Ангел Славутича -
Символ світлого дня.
Білий Ангел Славутича - ти надія моя.